Як захиститися від дифтерії?
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке характеризується місцевим запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння знищує паличку через 1 хв. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине при нагріванні (≥60 °С), дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів. Джерело інфекції — хвора людина або носій Corynebacterium diphtheriae, яка виділяє токсигенні штами збудника.
Оскільки дифтерія передається повітряно-крапельним шляхом, то факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, у результаті чого виникають тяжкі порушення у роботі органів, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Дифтерія — вакцинокерована інфекція. Хворіють на дифтерію нещеплені або невірно щеплені особи. Перебіг захворювання може бути у вигляді спалахів та поодиноких випадків, це залежить від рівня колективного імунітету. Як окремий вид інфекційного процесу виділяють бактеріоносійство Corynebacterium diphtheriae.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
- біль у горлі;
- підвищену температуру тіла, лихоманку;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. Практично всі органи чутливі до дії токсину, але найбільш вразливими є серце, нирки, надниркова залоза, нервова система. У результаті дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
- блокування дихальних шляхів;
- інфекційно-токсичний шок;
- пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
- ураження нервової системи;
- нефрозонефрит;
- легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Профілактика
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і запобігти розвитку небезпечних ускладнень — вакцинація дітей згідно з Календарем профілактичних щеплень (далі — Календар) і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).
Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 року не гарантує захист від інфікування та захворювання, але хворба у правильно щеплених буде проходити набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Для запобігання розповсюдженню захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку тяжких форм дифтерії та сприяє зниженню захворюваності.
Вакцинація проводиться у кабінетах щеплень лікувально-профілактичних закладів безкоштовно.
Вакцинація дітей
Згідно з національним Календарем, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 міс 29 днів.
Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 міс (перше щеплення), 4 міс (друге щеплення), 6 міс (третє щеплення). У 18 міс проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зниженим вмістом антигену (далі — АДП-М).
Щеплення дітей до 7 років з порушенням графіку, зазначеного в Календарі, призначаються лікарем з таким розрахунком, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 міс 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 міс 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.
Дітям старшим 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15–18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.
Вакцинація дорослих
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
При виникненні осередку інфекції
Для профілактики дифтерії при виникненні осередку інфекції контактні особи залежно від їх вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:
- нещеплені особи повинні одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
- особи, які підлягають ревакцинації згідно Календарем у поточному році, повинні негайно отримати чергову ревакцинацію;
- особи, імунізовані згідно з Календарем, повинні отримати додаткову дозу дифтерійного анатоксину або АДП-М анатоксину залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії пройшло не менше року.
Статистика
Захворювання на дифтерію поширене в усьому світі. Максимальна кількість випадків зазвичай припадає на осінньо-зимовий період.
Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991 до 1998 р., спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тис. людей, 696 із них померли.
